НУ, ЩО ПЕТРЕ, НЕ ЗАХОДИШ НА ПИВО?

(Проза)

Коли Петро Студений увійшов до Янкілевої корчми, той, не звернувши на нього уваги, продовжував сперечатися з Рифкою. Петро підійшов до шинквасу і попросив гальбу пива, але Янкіль з Рифкою джерготіли один на одного, ніби Петра й не було там.– Дай пива, кажу! Чи тобі вуха лайном позакладало? – гримнув Петро кулаком об шинквас.Янкіль хотів був щось відповісти, але Петро, свердлячи його проникливим поглядом, додав: – Наливай пива, цицьку ти маттерину з лахтиндером, бо зараз ти розчереплю макітру, як гарбуз!– Ну, та що ви, газдо... – Не газдикай на мене, псячий виродку, бо ти обірву пейслики!* Наплодилось вас повсюду, що аж кишить.Янкіль поставив мовчки гальбу пива на шинквас і моргнув на Рифку, щоб та ішла собі. Йому вже осточортів цей Студений, і навіщо він його газдикає, коли в цього гультіпаки ні кола, ні двора? Газдує з буцегарні в буцегарню, а коли на волі, чіпається то одного, то іншого, як реп’ях до собачого хвоста. До корчми коли зайде, то добра від нього не чекай – все розіб’є на порох. Не кажу, б’ються й інші поміж собою, бо на те є корчма. Чи за межу перекошену, чи за дівку, чи просто так покулачуться собі, але по-людськи. А ця почвара, коли зайде, то думаєш, що армагедон наступає. Вгощає всіх бельбасів, що аж келюхи їм тріскають, а коли платити: «Ми не випили стільки, здирнику, не кради, бо випущу з тебе бебехи!». Все розіб’є і вимететься з корчми не заплативши. Вже пробував – «Не треба нічого, хлопці, на здоров’я!», а він: «За кого ти нас принимаєш, дурню пришелепуватий, за жебраків, га? Думаєш в нас грошей нема? Не дуй ґембу**, гнидо засрана, бо ти виб’ю кленцача!» І знову порозбиває все, а платити не заплатить.– Ти не бачиш, Юдо проклятий, що в мене гальба порожна? Давай повну, песя твоя матір з лахтиндером! – крикнув Петро.– Рифко, дай чисту гальбу! – попросив Янкіль.– Рифка увійшла бліда, наче покійниця, і тремтячими руками поставила перед Янкіля гальбу.

* * *

«Ой здоров, каже здоров,

Як ся, мила, маєш,

Принесу ти старі гачі,

Чи ми закорпаєш».

Співав похитуючись, міцно тримаючи в руках дві пляшки «Секеріке» Петро Студений. Стільки залишилося цілого в Янкелевій корчмі, решту розбив на мак, і Янкілеві дав здорово по писку, аби тямив як... Але що це?.. Таж він не випив стільки, щоб голова йшла обертом, і в очах темніє, хоч надворі місячно – можна мак збирати. Міг був взяти з собою якогось фіцкоуа***, та до Василини вже не так далеко. Нап’ється розсолу і мине. «Ой мила, каже, мила...», але що ба це так запекло його в келюхах? І у вухах почало шуміти! Ні, це не від пива! Чи може?.. «Та я того псячого виродка... Цицьку му материну! Ой, йо-йой, мамко рідненька!..»
* * *

Третого дня мимо Янкілевої корчми проходив похорон. Ховали Петра Студеного, за труною йшло кілька гультіпак, що пиячили з покійним, та дві-три вдовиці. Янкіль, припершись до одвірка дверей, сумно посміхаючись, прошептав: «Ну що, Петре, не заходиш на пиво?».

* Пейслики – бакенбарди.

** Гемба – губа.

*** Фіцкоу – парубок.