МЛАДШИЙ СЕРЖАНТІВАН БОЙКО

(Проза)

«Дивись на нього з помийняком остатнім! Ні сіло, ні впало – «Пішли б ви, Іване, додому!» Куці твої зорі з шмаркачем! Хіба то корчмар? Ніякого решпекту!* Сидить в білому пондьолі** та горівку водою розпускає, а коли тобі найсолодший світ – «Пішли б ви, Іване, додому!». Ой ні, голубчику! Младший сержант Іван Бойко піде додому, коли сам захоче! Та я ж у Янкілевій корчмі пив до білої днини і співав. Співав, що аж вікна тряслися: «Соловьи, соловьи, не тревожте солдат/ Пусть солдаты немного поспят...», а цей «Пішли б ви, Іване, додому!». Хіба ж ми разом «гімнастьорку» надівали, чи Будапешт брали? Га?.. Хіба втратив він ногу, як я? Чи медаль блищиться в нього на грудях, як ось у мене!? «Хмелел солдат, слеза катилась/, Слеза несбывшихся надежд/ И на груди его светилась/ Медаль за город Будапешт/, Медаль за город Будапешт». А тут ще й стару невидиме принесло: «Давай, Іва’, дому!», та все «Давай, Іва’, дому!» Чорт би свою маму дер! Вже у вухах дзвенить «Давай, Іва’, дому!». Але младший сержант Іван Бойко піде додому, коли сам захоче! «Вздохнул солдат, ремень поправил/, Раскрыл мешок походный свой/. Бутылку горькую поставил/ На серый камень гробовой». «Давай, Іва’, дому»? Га? Тепер «Давай, Іва’, дому», а під Будапештом ніхто не сказав «Давай, Іва, дому», ніхто не кликав дому з воєнного пекла, де вибухали бомби, свистіли осколки й кулі, ревіли мотори, іржали коні, тріщали, перекидаючись, вози, кричали поранені, ніхто мені не казав «Давай, Іва’, дому», Га? Чому тоді ніхто не казав «Давай, Іва’, дому!», а тепер – «Іва’ дому!». Ой, не буде по вашому! Бо ви не воювали зі мною під Будапештом. Младший сержант Іван Бойко піде додому, коли сам захоче! «Горит свечи огарочек/, Гремит недальний бой./ Налей, дружок, по чарочке,/ По нашей фронтовой!» Ой, що ви знаєте? Хіба тільки «Пішли б ви, Іване, додому!» та «Давай, Іва’, дому!». Хіба були ви під Будапештом, дивилися смерті в очі, чи бачили землю, застелену трупами та шматками тіл? Чому тоді ніхто мене не проганяв – «Пішли б ви, Іване, додому!», і ніхто не кликав «Давай, Іва’, дому!», а тепер... Ой, не буде по вашому, бо младший сержант Іван Бойко піде додому, коли сам захоче! «Соловьи, соловьи, не тревожте солдат/ Пусть солдаты немного поспят...»
*Решпект – повага.** Пондьоло – халат.